Особливості набуття прав на комп'ютерну програму

Комп'ютерні програми є об'єктом авторського права й охороняються як літературні твори у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. № 2627-ІІІ, іншими нормативно-правовими актами.

Комп'ютерна програма – це створений творчою працею фізичної особи набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, втілений на носіях будь-якого виду (електронних, паперових тощо), для використання в автоматичних пристроях для обробки інформації, або іншому обладнанні, що базується на цифровій техніці з метою приведення його у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному тексті або об'єктному коді, а також допоміжні та проміжні матеріали розробки, що призводять до створення комп'ютерної програми, якщо тільки суть цих матеріалів така, що результатом їх є створення на наступній стадії комп'ютерної програми.

Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор комп'ютерної програми, тобто фізична особа, яка своєю творчою працею створила програму і якій належать особисті немайнові та майнові права на цю програму. Крім того суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні та юридичні особи, які набули права на комп'ютерну програму відповідно до договору або Закону.

Особисті немайнові права авторів (право: на ім'я, на заборону його використання, на псевдонім та на недоторканність твору) тісно пов'язані з особистістю, а тому є невідчужуваними.

Необхідно відмітити специфіку реалізації права автора на недоторканість (цілісність) комп'ютерної програми. Право на недоторканість - це право на захист як самої комп'ютерної програми, так і її назви від усілякого роду спотворень чи інших посягань, здатних завдати шкоди честі та репутації автора. Для комп'ютерних програм в силу їх технічного характеру та спрямованості на отримання певного результату за допомогою комп'ютера, першочерговим є недопущення несанкціонованих автором модифікацій, здатних відобразитись на їх функціональних властивостях і технічних характеристиках, на відміну від класичного авторського права, коли в основному викривлення і посягання на цілісність виникають у формі передмов, післямов чи коментарів твору інших осіб, які містять необґрунтовані та образливі для автора твердження або пропозиції. Тому у ліцензіях на використання програмних засобів, як правило, обумовлюють заборону вносити будь-які зміни у код програми, або встановлюють правила, у відповідності до яких здійснюється наступне поширення змінених комп'ютерних програм.



Майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору іншими особами та право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Зазначені права можуть бути передані повністю або частково іншій особі на умовах, визначених договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до цивільного законодавства право власності виникає за умови наявності певних юридичних фактів, які можна поділити на первісні, тобто такі, коли право на об'єкт виникає незалежно від волі третіх осіб (це власне створення об'єкта інтелектуальної власності) та похідні, за якими право власності виникає за волею попереднього власника та, як правило, набувача прав (договори про передачу прав та інші цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Таким чином авторське право на комп'ютерну програму може виникати:

1) з факту безпосереднього створення автором такої програми або факту створення комп'ютерної програми спільною працею декількох осіб - співавторів;

2) з трудових правовідносин, коли майнові права інтелектуальної власності виникають у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив комп'ютерну програму;

3) з правовідносин, пов'язаних зі створенням комп'ютерної програми на замовлення, де замовник отримує спільні права на створений автором за замовленням об'єкт;



4) з договору про передачу права на комп'ютерну програму;

5) з інших договірних відносин, таких, наприклад, як договір застави, де об'єктом застави виступає майнове право на комп'ютерну програму;

6) у юридичної особи з факту внесення майнових прав інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу такої юридичної особи;

7) внаслідок прийняття рішення спеціальним державним органом - судом;

8) у порядку спадкування.

Розглянемо окремі випадки більш детально.

Якщо автор сам створив комп'ютерну програму, то порядок набуття прав в даному випадку є дещо спрощеним - достатньо самого факту створення твору, що вже сам по собі призводить до виникнення та набуття автором передбаченої законодавством сукупності авторських прав, і набуття жодного з цих прав не пов'язане з будь-якими додатковими діями автора. Тобто, з факту самостійного створення автором комп'ютерної програми виникає увесь комплекс немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, який належить такому авторові (чи авторам). Єдиною умовою для набуття прав на комп'ютерну програму є втілення її в певній матеріальній формі. Будь-які формальності чи сповіщення не є підставою для набуття чи не набуття таких прав. Набуття авторських прав з факту створення автором цього твору є одним з найдемократичніших правових інститутів.

Другим за поширенням (після особистого створення) є набуття авторських прав на комп'ютерну програму шляхом передачі майнових авторських прав за цивільно-правовим договором. Особа, яка володіє майновими авторськими правами, може відчужувати ці права повністю, може передати їх іншій особі частково або надати дозвіл на використання об'єкта авторського права.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму може здійснюватись на підставі: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності має бути укладеним у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є недійсним.

При відчуженні майнових авторських прав у повному складі, передають увесь їх комплекс, передбачений чинним законодавством, при цьому автор втрачає майнові авторські права на цей твір, а набувач авторських прав стає їх єдиним власником. Якщо автор передає частину виключних майнових авторських прав, він втрачає право на передану частину прав, залишаючи за собою права, які не були передані, а набувач отримує власність лише на передані йому права. У випадку надання особою, яка володіє майновими авторськими правами, іншій особі лише дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, правовласник не втрачає своїх прав, а лише, у деяких випадках (при наданні виключної чи одиничної ліцензії) бере на себе зобов'язання утриматись від певних способів використання своїх майнових авторських прав.

У випадку набуття авторських прав з трудових правовідносин, майнові права інтелектуальної власності виникають у автора та у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив комп'ютерну програму. За законодавством особисті немайнові права інтелектуальної власності на твір, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив такий твір. Проте передбачено, що окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати і юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Це пов'язане з тим, що складні програми можуть створюватись досить значною кількістю авторів, і реалізація деяких їх немайнових прав, наприклад, на зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, є досить проблематичною. В повній мірі це стосується і зазначеного немайнового права автора на недоторканість твору. З одного боку, саме автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні чи будь-якому посяганню на твір. Але зрозуміло, що коли таке право буде реалізовувати не фізична особа (чи невизначено великий колектив фізичних осіб), а могутня компанія з солідними фінансовими можливостями, то такий захист буде більш ефективним та прийнятним як для самого автора, так і для його роботодавця.

Що стосується майнових прав інтелектуальної власності на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то зазначені майнові права належать спільно працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, якщо інше не передбачено договором. Враховуючи це, вкрай важливим для сторін трудової угоди є питання відображення в такій угоді аспектів, пов'язаних з правами інтелектуальної власності на об'єкти авторського права, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, які повинні бути детально та однозначно визначені, формалізовані та погоджені сторонами.

У цьому випадку роботодавець позбавляє працівника економічних та інших (в тому числі особистих) підстав шукати без відома роботодавця шляхів та способів розповсюдження створеної під час виконання своїх трудових обов'язків розробки. Як правило, на практиці це забезпечується внесенням до договору положень про те, що автор отримує певний процент від коштів, отриманих роботодавцем за реалізацію програмного продукту, додатково до заробітної плати автора.

Укладення договору також дозволяє роботодавцю з більшою впевненістю гарантувати виконання ним своїх зобов'язань, що стосуються безпеки, супроводження, усунення недоліків, наступних модифікацій, навчання та подібних дій з комп'ютерними програмами перед зовнішніми замовниками, користувачами, покупцями та іншими особами. При цьому роботодавець має додаткову можливість стимулювати працівника для створення оригінальної, конкурентної розробки та передбачити відповідальність робітника за дотримання ним умов конфіденційності інформації щодо діяльності підприємства роботодавця, що стала йому відома під час виконання трудових обов'язків.

Працівник же зацікавлений в укладенні такого договору, тому що в ньому детально відображені терміни, розмір та порядок виплати авторської винагороди, зафіксовано розподіл авторських прав (їх наявність) та інші права автора.

Створення комп'ютерної програми за замовленням. Згідно чинного законодавства особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта, але у випадках, передбачених законом, окремі немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права на об'єкт створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Договором безпосередньо визначають способи та умови використання створеного об'єкта замовником.

За договором замовлення одна сторона (у нашому випадку розробник програми) зобов'язується в установлений строк створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника). На практиці ця вимогу реалізують у вигляді обов'язкового додатку до договору замовлення, так званого, "Технічного завдання на створення комп'ютерної програми". В цьому документі детально зазначають технічні вимоги, яким має відповідати програма, її параметри, функціональні можливості, сумісність з комп'ютерною технікою та іншими програмами, інші суттєві аспекти.

Відзначимо ще одну особливість, пов'язану з використанням примірників комп'ютерних програм. Згідно зі статтею 441 Цивільного кодексу України використанням твору його продаж або передання в найм (оренду), тобто, відповідно, реалізація примірників комп'ютерних програм за плату чи надання в тимчасове користування з метою одержання вигоди. Автор комп'ютерної програми або інший власник авторських прав на цю програму може розповсюджувати його шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або через передання в майновий найм чи прокат, а також іншу передачу до першого продажу примірників твору. Якщо примірники комп'ютерної програми правомірно введені в цивільний обіг шляхом першого їх продажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження через продаж, дарування тощо вже без згоди автора або іншого власника авторських прав.

На практиці при продажу примірника комп'ютерної програми ліцензія на право користування цим примірником програми (умови якої можуть бути викладені у самих примірниках програм) регулюється статтею 634 Цивільного кодексу України про договір приєднання. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору "в цілому" без зміни його окремих положень. Користувач комп'ютерної програми перед її встановленням знайомиться з письмовим попередженням (на паперовому або електронному носіях) про свої обов'язки дотримання авторських прав і, якщо він погоджується з ними, то встановлює програму, тобто, своєю поведінкою виражає волю до прийняття на себе таких обов'язків, передбачених чинним законодавством України.

Зазначена ліцензія не передає будь-яких авторських прав кінцевому користувачу програмного забезпечення. Він отримує у власність матеріальний об'єкт - примірник, в якому втілено комп'ютерну програму, і право здобувати корисні властивості цієї комп'ютерної програми при її використанні (функціонуванні) в утилітарному сенсі за прямим призначенням. Такий користувач може на законних підставах володіти, користуватись і розпоряджатись втіленим в матеріальній формі на відповідному носії примірником комп'ютерної програми, здійснювати відносно цього носія на власний розсуд усі дії, що не заборонені законодавством.

Правовідносини, пов'язані з користуванням зазначеним носієм регулюються правочинами, що відносяться до цивільно-правових відносин купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Право власності на матеріальний носій примірника комп'ютерної програми (диск для лазерних систем зчитування, жорсткий диск комп'ютера, дискета тощо) ніяким чином не надає його власникові будь-яких авторських прав на комп'ютерну програму. Причому, правовий статус такого носія не залежить від комп'ютерної програми, яка міститься на ньому, її виду, автора чи інших параметрів цієї програми, а сам матеріальний об'єкт, як такий, не є об'єктом авторських правовідносин.


6960639987485122.html
6960683549559436.html
    PR.RU™