Сполучник та частка у науковому та діловому тексті

Сполучник

1. складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.

Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, яюкв, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучних сполучень повнозначних слів з часткою або прийменником.

2. сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень. однозвучні сполучення слів є членами речення, і до них можна поставити, питання. пор.: Щоб жить - ні в кого права не питаюсь. Щоб жить - я всі кайдани розірву (тич.). - Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (коц.); Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти (павл.). - Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за свій вербовий човен (стельм.).

3. якщо частки би (б), же (ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.

4. у складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, в міру того як.

Частка

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо і через дефіс.

Разом пишуться:

1) частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови; абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися(сь), кудись.

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими;

2) частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби, авжеж.

Окремо пишуться:

1) усі частки, які творять форми слів або надають їм різних смислових, модальних та емоційно-експресивних відтінків:

а) частки хай, нехай, за допомогою яких творяться форми наказового способу дієслів: нехай заспіває, хай не розбудить;

б) частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;

в) частка же (ж), яка відіграє підсилювано-видільну роль: знайшов же;

г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія -тож єдине ціле, один кровообіг, тож і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.);

2) частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до

3) частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Через дефіс пишуться:

1) частки бо, но, то, от, таки, коли вони підкреслюють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.

Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.

2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого відноситься, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів;

2) частки будь-, небудь-, казна-, хтозна, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.

Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна в чому, будь із ким.


6964370877992780.html
6964465216954807.html
    PR.RU™